Біогумус



chervНа початку 90-х років аграрники-виробничники, науковці і городяни-дачники України познайомилися зі створінням, що має назву каліфорнійський червоний гібрид дощового черв'яка. Черв'як став "завойовувати" наші території і заробляти собі авторитет. Навіть міжнародні симпозіуми три роки поспіль проводились в Україні - два в Києві і один у Львові. Здавалося, що справа "пішла". Але настали пріснопам'ятні часи руйнівних реформ, сільськогосподарське виробництво вмирало, і про каліфорнійця стали забувати. "Свині не до поросят, коли її смажать". Але і в ті часи для декого вермикультура (вирощування черв'яків для отримання біогумусу) виявилася досить вигідною справою. Один знайомий розповідав мені, як після конверсії "номерний" завод у одному обласному місті практично згас. А один із цехів адміністрація зуміла приватизувати. Він називався цехом, а по суті це було тепличне господарство, де вирощували огірки-помідори-квіти для заводських потреб. Вирощувати овочі стало дуже невигідно, цех перепрофілювався на виробництво біогумусу, 1 кг якого на світовому ринку коштує 5-6доларів. Готову продукцію крупними партіями забирали в Європу, господар приватизованого тепличного господарства (син директора) катався на білому "мерседесі" у Відні не напружуючись... Інші розповідали, що їхній знайомий у Курській губернії став фермером, орендував порожні господарські будівлі бригадного села і став не м'ясо вирощувати, а організував у колишніх свинарниках цілорічну вермикультуру з досить солідною вигодою. Молодші хлопці ділились досвідом, як вони налагодили свій "бізнес" - у підвалі в ящиках вирощували черв'яків та збували їх дрібно розфасованими на блошиному ринку рибалкам для приманки...

Подібних розповідей я чув немало. А от у виробничих масштабах вер­микультура поширення, на жаль, не набула. Хіба що окремі аматори займаються, але тільки для себе. І тут мені хочеться відновити справедливість. Хвалебну оду черв'якам можна співати довго, але вони не потребують реклами. Роль цих організмів ще в свій час оцінив Ч.Дарвін: "Досить сумнівно, щоб знайшлись і ще інші організми, котрі в історії земної кори зайняли б настільки помітне місце". Значну увагу приділяв ґрунтовим черв'якам В.В.Докучаєв - основоположник ґрунтознавства, а В.І.Вернадський підкреслював, що "жива речовина" сама створює ґрунт. Велика роль черв'яків у поліпшенні ґрунтів сприяла значній зацікавленості в їхньому штучному розмноженні. Так, внаслідок багаторічної селекційної роботи американські дослідники в 1959 році у Каліфорнії вивели новий різновид дощових черв'яків, який назвали каліфорнійським гібридом червоного черв'яка. Із 1979 року його розмножують у Західній Європі та Японії. В Україну черв'як потрапив у 1989 році.

Черв'яків використовують для переробки різних відходів (гною, соломи, листя, відходів харчової, лісової, плодоовочевої промисловості, комунального господарства). В короткий термін можна одержати цінне добриво - біогумус.

За ефективністю біогумус, як мінімум, в 15-20 разів перевершує перегній. Сучасне землеробство не в змозі забезпечити себе органічними добривами в достатній кількості. Якщо на один гектар звичайного гною менше ЗО тонн рівномірно внести практично неможливо, то при переробці його на біогумус ми будемо мати 18 тонн сипкого біогумусу (по 600 кг з 1т гною) плюс 4,5 тонни маси черв'яків (по 150 кг з 1т). Цим біогумусом можна щедро забезпечити поживою 10-20 га поля, а черв'яків використати як високоефективний корм для птиці чи риб. Гній же є потенційним переносником патогенної мікрофлори - сальмонели, золотистого стафілококу, клостридій, кишкової палички, а також яєць та личинок гельмінтів, тобто може виявитись джерелом серйозного забруднення навколишнього середовища й становити загрозу поширення захворювань серед людей і тварин. Біогумус різнобічно позитивно впливає на агрохімічні, фізико-хімічні, біологічні властивості ґрунту, значно знижує стрес рослин, особливо розсади, при висаджуванні в ґрунт, звязує хімічні речовини пестицидів і радіонукліди, тим самим попереджуючи їх проникнення в рослини і забезпечуючи отримання екологічно чистої продукції.

За допомогою біогумусу можна проводити реанімацію земель, виснажених тривалим застосуванням мінеральних добрив. Які ж характерні особливості цього процесу?

Перше. Біогумус більшою мірою, ніж будь-яке інше органічне добриво, відповідає двом головним завданням: а) поповнення ґрунту найважливішими елементами живлення рослин; б) забезпечення безперешкодного засвоєння рослинами цих речовин, тобто завдяки вмісту різних ферментів, мікроорганізмів відбувається розщеплення складних речовин до більш простих і переведення їх у засвоювану рослинами форму.

Друге. У ґрунтах, збагачених біогумусом, спостерігається різке зменшення залишків пестицидів. Це відбувається через підвищену ефективність певних речовин, що відповідають за деградацію пестицидів, тобто їхній розпад.

•  Трете. Біогумус сприяє зниженню вмісту нітратів у рослинах внаслідок підвищення активності в ґрунті нітратредуктази, тобто ферменту, що розкладає нітрати.

Четверте. Біогумус містить велику кількість ферментів (у 5-Ю разів більше, ніж у ґрунті), які розщеплюють низку органічних речовин до легко засвоюваних елементів живлення.

П'яте. Характерною особливістю біогумусу є велика кількість корисних ґрунтових мікроорганізмів. Так, у біогумусі вміст бактерій, що розкладають складні азотовмісні органічні сполуки, у 2-5 разів більше, ніж у ґрунті. У біогумусі присутні бактерії (азотобактер), що засвоюють азот атмосфери й збагачують ним ґрунт, що є одним з найважливіших джерел поповнення азоту в ґрунті. Також виявлені бактерії, що перетворюють гумусові сполуки у доступну для рослин форму. Присутні в гумусі також мікроорганізми, що продукують полісахариди, а також розкладають целюлозу; симбіотичні гриби, які сприяють кращому засвоєнню поживних речовин корінням рослин-хазяїв; актиноміцети (займають проміжне місце між бактеріями й грибами), які окрім здатності розкладати органічні речовини, є джерелом багатьох природних антибіотиків, що допомагають рослинам у боротьбі з хворобами.

Переоцінити роль вермикультури неможливо. І не тільки в аграрному секторі (землеробство-тваринництво), а й у медицині. Сучасна фармакологія виготовляє досить високоефективні радіопротекторні препарати завдяки діяльності "каліфорнійців".

У декого може скластися враження, що оскільки вермикультура така важлива, а помітного впровадження у виробництва не спостерігається, то може це дуже складана справа? А суть якраз у тім, що справа ця надзвичайно проста і доступна практично усім. До того ж практично не потребує витрат. Можна займатись у кожному селянському подвір'ї, на дачних ділянках, в підвалах будівель, в господарських і житлових приміщеннях... Правильніше буде сказано не можна, а треба. Якщо ми хочемо мати екологічно чисту продукцію, хочемо зберегти родючість ґрунту і навіть створити (чи відтворити) родючий ґрунт практично з супіску.

Мій теоретичний і практичний досвід спілкування з "каліфор-нійцем" - близько 16 років. Спостереження наштовхують на думку про те, що наш "каліфорнієць" набув ще одну цінну рису - він настільки адаптувався до наших відносно суворих погодних умов, що можливо ми вже маємо справу із новим різновидом, який перевершує теплолюбного родича. Всі свої овочеві культури, квіти і навіть картоплю я вирощую на біогумусі (набагато легше вносити в лунки розсипчастий біогумус, ніж вилами тягати та розтрушувати гній). Всі органічні рештки з городу, бур'яни, гній, зіпсовані овочі, фрукти йдуть на корм черв'якам. Самі черв'яки - делікатес для домашньої птиці, особливо ефективні при відгодівлі бройлерів.

Раніше якось не задумувався, а тепер виникає питання - чому "каліфорнійцю" не приділяють належної уваги? Чому так незаслужено про нього забули? Може варто відмовитись від загальнопоширеної хімії на грядках, від бундючно красивих овочів на базарних прилавках, вирощених на хімії та з імплантованими чужорідними генами, а переходити до одержання екологічно чистих натуральних продуктів харчування? Ще древні говорили: "Наша їжа має бути ліками, а ліки - їжею". А сучасний гуморист сказав: "Чим удобрюємо, те й їмо".

Тож будемо їсти чисту продукцію. А "каліфорнієць" нам допоможе її отримати.

Після публікації в №6 статті про “каліфорнійців” до мене стали надходити численні листи з найрізноманітнішими запитаннями, як найнеочікуванішими, типу “що робити, щоб черв’як не переліз через паркан до сусіда”, і до цілком серйозних про технологію вирощування черв’яка. Виявлена зацікавленість може лише порадувати, адже це підтверджує актуальність вермикультури. Щоб задовольнити інтерес читачів, за погодженням з редакцією я хочу детальніше висвітлити деякі питання.

Перш за все слід підкреслити, що черв’як не просто забезпечує нас цінним добривом, а в буквальному розумінні рятує ґрунт від загибелі і дає змогу одержати чисту продукцію. Сам ґрунт — це унікальний живий організм, в 1 см3 якого налічуються мільярди живих організмів. Сучасне техногенне і хімічне навантаження землеробства призводить до того, що ґрунт перетворюється в мертвий субстрат, втрачає свою основну властивість — природну родючість. Людям старшого покоління знайома картина, коли в полі за трактором на свіжовивернуту скибу землі зграєю всідалося птаство поласувати живим делікатесом... Сьогодні ж не на кожному городі нещасний рибалка може нарити собі жменю черв’яків на приманку. Доречно згадати слова поетеси Ліни Костенко:

Колись гордились ми наукою,

Прогрес вважали над усе...

Летить лелека над Чорнобилем,

Нікому діток не несе...

Якщо Чорнобильську катастрофу приховати було неможливо, то не менш загрозливі результати затаїлися в екології. На перший погляд проблеми непомітні, насуваються поступово... Але це так, як в експерименті із жабою: вкинули її в казан з гарячою водою — жаба відразу ж вискочила; вкинули у холодну воду, яку стали поступово підігрівати — і жаба зварилася не помітивши небезпеки. Небезпека, яка таїться в сучасному землеробстві — це в першу чергу та розрекламована хімізація, а в останній час і чорнобильські радіонукліди. І не дуже втішайте себе думкою, мовляв, я на своїй грядці хімією не захоплююсь. Вся ця “хімія” здатна до кругообігу. Звідки в крові антарктичних пінгвінів міг з’явитися ДДТ?  Приклад конкретніший: на лабораторних заняттях з агрохімії я просив студентів визначити вміст нітратів у картоплі, яку вони привозили з дому для харчування. Якщо офіційно стандарт допускає не більше 300 мг нітратів на 1 кг картоплі (до речі, раніше було 80 мг), то найменший показник в домашній картоплі був 500 мг/кг.  І дивується дитина — батько ж на город ніяких добрив не вносив, звідки ж там нітрати?

Як би мені не хотілося політизувати це питання, але ж це факт — свідомо чи несвідомо наші ґрунти забруднюються, продукція стає часто небезпечною для споживання. Наші державні мужі цю проблему вирішили в досить оригінальний спосіб — для них вирощується в спецгосподарствах екологічно чиста їжа. Хімізація землеробства — один з китів сучасного світового бізнесу, від якого так просто не відмовляться. Хоч знову ж таки, слід відмітити, що в Європі хімію використовують набагато більше, а продукція чиста, і екологія не страждає.

Отже, справа не тільки в хімії, а і в тому, як її використовувати.

Існуючі проблеми ніхто за нас самих не вирішить, і, як справедливо відмітив відомий комбінатор Остап Бендер, що “порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих”.

По наявності в ґрунті дощових черв’яків можна судити про його родючість. Протягом багатьох років землероби пробували використовувати черв’яків для отримання добрив. Але ці спроби були безрезультатними, бо не вдавалося вивести таких черв’яків, які були б пристосовані до промислового розведення. Ще 1939 року американський лікар Баррет помітив, що в тому місці, де він виливав відходи з кухні на купу городніх і садових решток, черв’яків було надзвичайно багато, а сама земля ставала напрочуд розпушеною. Баррет став вносити цю землю разом з черв’яками під різні городні культури і отримав суттєву надбавку врожаю. А зовнішній вигляд і смак овочів істотно поліпшився. Він став розводити черв’яків у ящиках, а потім створив спеціальну плантацію по їх культивуванню. В 1946 році вийшла перша книга з результатами цих досліджень. Дощових черв’яків в природі 6-8 тис. видів. Частина з них пристосувалася до існування в культурних ландшафтах, живуть в гноєві, де утворюють популяції. Ось ці черви і були використані для виведення штамів, здатних жити в умовах промислового виробництва гумусу. В 1959 році Баррет отримав патент на виробництво спеціалізованих черв’яків, які й отримали назву “каліфорнійський червоний гібрид”.

Перші господарства по штучному розведенню черв’яків на відходах були створені в кінці 1940-х років в США. Черв’яків розводили з метою отримання наживки для рибного лову. На сьогодні в США розведенням черв’яків займаються як окремі фермери, що зацікавлені в ліквідації с-г відходів рослинництва і тваринництва, так і цілі ферми, що спеціалізуються на утилізації промислових відходів по запатентованих технологіях. В США біля 1500 великих господарств по переробці відходів методом вермикультури і безліч дрібних. На базі цих господарств створені фірми, що спеціалізуються на утилізації методом вермикультури тваринних, побутових і промислових відходів. Вони продають компост, черв’яків, надають платні послуги фермерам, що займаються вермикомпостуванням. Частина черв’яків іде на експорт. Так 1974 році одна японська фірма закупила 130 т черв’яків.

Услід за США стали розводити черв’яків на Філіппінах, де вермикультивування охопило велику кількість дрібних с-г виробників. Черв’яків вирощують в примітивних умовах на різного виду відходах. Їх білок використовують в якості добавки в їжу (у м’ясний фарш, гастрономічні вироби, хліб) і на корм худобі. Навколо цього виробництва виникли невеликі фірми і об’єднання.

В Японії розроблений спосіб утримання черв’яків у заглибленому басейні, де протягом доби переробляється 40 т різноманітних решток. Є відомості, що розробляються установки продуктивністю до 150 т органічних решток за добу. З допомогою черв’яків переробляються і рештки, що важко піддаються утилізації — відходи целюлозно-паперової промисловості і т.п.

Розведенням черв’яків займаються і в Австралії. Тут використовують спеціальні пластикові лотки з перфорованим дном 2*1*0,5 м, заглиблені в ґрунт. В лотки на шар керамзиту, який виконує роль дренажу, накладають овечий гній і заселяють черв’яками. Поступово додають нові порції гною. Метод вермикультури випробуваний також в напіввиробничих умовах птахоферм. На підлогу під клітками з курми, які підняті на 1,5 м, укладається тонкий шар овечого гною із черв’яками. На нього падає свіжий послід, проходячи природну витримку, і поступово переробляється черв’яками. Підлогу чистять через два місяці.

У Європі вермикомпростування розпочалося 1976 року в Італії, де щорічно виробляють до 25 тис. т  вермикомпосту. Одне з найкрупніших господарств займає корисну площу 16 га. На компост використовують тверді побутові відходи, змішані з осадом стічних вод. З них формують бурти шириною 1,6 м, висотою 1,4 м, і заселяють червами. Щоб продовжити сезон активності черв’яків, на зиму ділянку накривають поліетиленовою плівкою, натягнутою на металічні дуги. Такі примітивні теплички дозволяють використовувати тепло сонячних променів в холодну пору року.

В Англії накопичений певний досвід розведення черв’яків. Тут створений науковий центр — Ротамстедтська дослідна станція. Зокрема, ведеться робота з активним мулом, що накопичується на очисних спорудах. По технології, розробленою станцією, рідкий гній з тваринницьких комплексів піддають сепарації. Фракцію, що містить 15-20%  твердих речовин вкладають шаром 15-20 см на стелажі, де вона переробляється черв’яками. Вермикомпосування дає можливість швидко переробляти на добрива побутові і деякі промислові відходи. Міське сміття попередньо сортують, звільняють від металічних предметів, подрібнюють, зволожують (часто стічними осадовими водами), укладаються невисокими, добре провітрюваними буртами і заселяють черв’яками. В Англії створена компанія, що забезпечує фермерів маточною культурою черв’яків, надає консультативну допомогу по їх розведенню, організовує збут вермикомпосту і корму для черв’яків.

У Франції дослідження по переробці відходів ведуться на дослідній станції в Діжоні. Там відходи спочатку піддають попередньому розкладу в спеціальних біореакторах, а потім заселяють коконами черв’яків. Це дає можливість прискорити дозрівання компосту. В 1982 році у Франції налічувалось близько 2 тис. господарств по виробництву компосту. Його продають або використовують для власних потреб. Також у Франції сконструйована установка по вермикомпостуванню, що являє собою циліндричну башту із 24 пластикових піддонів діаметром 230 см, поставлених один на одного. Їх заповнюють відходами і заселяють черв’яками. Весь процес повністю автоматизований.

У Німеччині організовано безвідходне виробництво на фермі по вирощуванню ангорських кроликів: на їхньому гноєві вирощують черв’яків, яких використовують на корм курям-несучкам. В Німеччині створено об’єднання по сприянню вермикультивуванню, яке працює в тісному контакті з міністерством охорони навколишнього середовища. На 1982 рік у ФРН вермикультивуванням займалося близько 70 господарств.

В Іспанії черв’яків розводять і продають в коробках площею 2 м2, а також пластикових циліндрах.

В Данії основний об’єкт переробки — гній тварин. По розробленій тут технології гноївку (рідка фаза твердого гною) змішують з твердими рештками, заповнюють нею лотки глибиною до 40 см.  і  заселяють їх черв’яками. Через три місяці процес закінчуєтся, черв’яків відділяють і використовують як кормову добавку. На площі 200 м2 переробляються 50 т твердих решток, з яких отримують 32 т компосту і 2 т черв’яків.

В Угорщині організоване об’єднання “Біохумус”, що включає близько 50 господарств. Тут використовують старі бетоновані майданчики для силосу. Органіку складають у штабелі до 1,5 м висотою і прикривають соломою. При такій технології з 2 кг гною отримують 1 кг біогумусу. Але якщо раніше в господарствах вносили 40-50 т/га гною, то гумусу достатньо 1,5-3 т/га.

В Росії культивуванням черв’яків з 1984 року займається Владимирський  державний педагогічний інститут (під керівництвом А.М.Ігоніна). З 1985 року дослідження і організація переробки органічних решток дощовими черв’яками проводяться в Киргизії. Виробництво біогумусу на ділянці 1 га забезпечує дві людини.

В Україну каліфорнійський червоний гібрид був завезений в 1989 році з Польщі. На базі Івано-Франківської обласної “Сільгоспхімії” завдяки ентузіазму її голови І.П.Мельника було створено асоціацію “Біоконверсія”. Тут не тільки займалися вермикультурою, а й готували спеціалістів-біотехнологів. Комплексні дослідження по використанні вермикультури в колишній Українській  сількогосподарській академії на кафедрі агрохімії під керівництвом доктора с-г наук М.М.Городнього, а також Українському НДІ землеробства. Розвиток вермикультури в Україні був настільки бурхливий, що перші три міжнародні з’їзди проводились в 1990-92 рр проводились в Україні, Києві та Івано-Франківську.

Понад два десятки років тому саме Івано-Франківська асоціація “Біоконверсія” стала піонером у тодішньому Радянському Союзі з виробництва екологічних добрив.

Вермикультивуванням захоплюється весь світ, лише для кучмівських чиновників такий напрям у землеробстві був непотрібним. Надзвичайних зусиль довелось докласти керівнику товариства “Відродження” Наталії Колісник (“Відродження” - один з підрозділів асоціації “Біоконверсія”), щоб утримати на плаву потрібне людям і державі діло.

Нині вермикултивування переживає друге народження.

Біологія черв’яка

Червоний каліфорнійський гібрид, селекція якого тривала понад 30 років, має ряд істотних переваг над своїми дикими родичами. Зовнішньо їх неможливо відрізнити, але біологічно він має ряд переваг. Колір черв’яка темно червоний, діаметр тіла 3 мм, довжина 7-10 см. По довговічності каліфорнієць в 4 рази переважає звичайного, дуже плодючий. Каліфорнієць живе 16 років, протягом яких він регулярно спаровується через кожні 7 днів починаючи з 90 дня життя. Він гермафродит (бісексуал) і не може самозапліднюватись. В результаті спаровування 2-х дощових черв’яків утворюються 2 кокони подібні до насінини проса, які визрівають через 14-21 добу залежно від температури в підстилці. В кожній капсулі міститься до 20 черв’яків (в середньому 7 виживає). За літо один черв’як дає 18-24 кокони. Оптимальна температура — 19-20°С. Черв’як боїться холоду і спеки. При 7°С він впадає в анабіоз, при температурі вище 42°С гине. Активізується і починає працювати при температурному порозі 10°С. В умовах помірного клімату кожен черв’як може продукувати 1500 особин потомства. Черв’як щоденно з’їдає кількість їжі, що дорівнює його вазі (приблизно 1 г). Каліфорнієць привчений жити в неволі. Він домосід і не намагається тікати з ложа. В моїй практиці був прикрий випадок, коли влітку я залишив без догляду ящик з вермикультурою в аудиторії. Близько місяця субстрат не поливався, дорослі черв’яки в пошуках вологи розповзлися і засохли на лінолеумі в радіусі до трьох метрів. Частина черв’яків мігрує і при сприятливих умовах. Вони можуть самостійно заселяти сусідній бурт з компостом.

Слід відмітити, що черв’як здатен засвоїти лише вологий корм (70-80%). Він не має зубів і засмоктує органічні рештки, пропускає через свій травний канал і виділяє грудочки капроліти. Водостійкість капролітних друз в 5-10 разів вища за вихідний ґрунт. Реакція нейтральна. Поблизу капролітів розвивається корисна мікрофлора. Не треба боятися, що черв’як буде затягувати в себе частини вегетуючих живих рослин, він споживає лише перепрівшу їжу. Черв’яки вимогливі до аерації субстрату (в ньому повинно бути достатньо повітря). Оптимальна реакція середовища (рН) — нейтральна або слабокисла. Каліфорнієць не хворіє, але черв’яки не мають жодних органів захисту, тому можуть піддаватися нападу гризунів, змій, жаб, птиці. Особливо небезпечні для них кроти. Певну загрозу також становлять мокриці, міль, мурашки, оскільки вони живляться тим же, що і черв’яки і є їх конкурентами. Черв’як боїться світла, ультрафіолетові промені смертельні для нього.

Технологія вермикультури

Термін “вермикультура” походить від слова “vermes” (черв’як) і означає технологію вирощування черв’яків. Способів розведення черв’яків і виробництва біогумусу може бути багато, залежно від індивідуальних можливостей господарів. Важливо витримати основні вимоги, щоб забезпечити оптимальні умови життєдіяльності і захистити від несприятливих. Кожен конкретно підбирає свій варіант, творчо експериментуючи. Вермикультура під силу всім. Коли я заводив черв’яків, місцевий агроном пропонував: “Давай запустимо їх у скирту соломи, нехай їдять!” Заманлива перспектива, особливо якщо врахувати, що в ті часи скирти рясно стояли на полях господарств. Але солома в скирті — це ще не їжа. Тому спочатку черв’яків я розмістив на території парникового господарства, де вирощувалась розсада овочів. Прямо на землі сформував бурт із використаного біопалива (гній ВРХ, який закладався під парникові рами і 2-3 місяці перегорав), запустив туди черв’яків. Періодично 1-2 рази в тиждень поливав бурт водопровідною водою із садової лійки. Вода була відстояна і прогріта на сонці у великому металічному бачку. Під час дощу бурт зволожувався опадами, зайва волога сходила в ґрунт. Все було чудово, навіть не зважаючи на те, що я не дуже регулярно відвідував черв’яків. Сюрприз чекав з іншого боку — коли популяція черв’яків масово розмножилась, до них внадились гризуни: миші і пацюки; бурт був зовсім не захищений. Довелося рятувати своїх підопічних, знову закладати у звичайні дерев’яні ящики із субстратом. Коли похолодало, ящики перенесли у підвал навчального корпусу. Тут для них був ідеальний клімат — тепло і сиро, а в закутку, де ми їх примостили, ще й темно. Основний догляд полягав у своєчасному підживленні і зволоженні. Проблеми виникали з кормом — в буртах біля ферми гній замерз, доступний був той, що ще не зовсім перегорів, не змерзся, але ж він мав ще й запах. І що цікаво — як тільки черв’яки заселяли такий гній, неприємний запах зникав відразу. Це ще один позитивний момент вермикультури, який дає можливість окремим аматорам тримати ящики з черв’яками безпосередньо в житловому приміщенні і скидати туди всі кухонні відходи. В підвалі корпусу через деякий час знову повторилася історія з гризунами. Пацюки легко прогризли тоненькі дощечки ящиків. Довелося збити два стаціонарних короби з ДСП (благо, в підвалі було достатньо викинутих шаф), а зверху накривати склом. Уявіть собі перекинуту на спину шафу, що лежить на бетонній підлозі, заповнену субстратом на 2/3 висоти, а згори накриту склом. Повітряний прошарок забезпечував аерацію, бетонна підлога знизу і поліровані плити з боків унеможливлювали доступ гризунів. Паралельно для демонстрування учбовій аудиторії я зробив ящик з тоненьких дощок, поставив його під невеликим нахилом біля батареї опалення, підставивши знизу металевий лоток. Без лотка зайва волога, стікаючи з ящика, забруднює підлогу. А це вже не просто волога, а надзвичайно цінна рідка фракція біогумусу, яку в виробництві називають “Гумісол”. Плівку підмощувати на дно ящика не можна, щоб маса не перезволожувалась. В ящику легко робити рихлення субстрату, проводити підживлення, зволоження і спостерігати за  черв’яками.

Працюють черв’яки, поступово переміщуючись з нижніх шарів субстрату угору. В міру їх просування необхідно періодично додавати порції корму. В наших умовах найкращим кормом може бути кролячий гній. Щоб менш випаровувалась волога, ящик зверху накривають склом або на субстрат насипається шар мульчі — тирса чи просто зволожені газети в кілька рядів. Моя лаборантка відвезла порцію черв’яків у село до своїх батьків. Помістили їх у глибоку яму, що залишилась від старого погреба. Туди періодично скидали різне бадилля, листя, пташиний послід, кухонні відходи та різне сміття. З її слів там аж кишіло від черв’яків, особливо після дощу. Так та яма з напівдикими черв’яками існувала кілька років. Фактично це був біореактор з переробки органічних відходів господарства і джерело білкового корму для курей. А найбільш цінному кінцевому продукту цього процесу старенькі батьки не придавали значення і не використовували. А шкода. Я не знаю нинішню ситуацію на ринку, а в свій час вартість 1 кг біогумусу на Заході була 5-6 доларів. Навіть для багатих “буржуїв” це солідна ціна. Там даремно грошей не викидатимуть.

Один з цікавих методів використання черв’яків, що може знадобитись садівникам, полягає в тому, що перед закладкою кущів ягідників попередньо по трасі, де будуть розміщені ряди саджанців, прокопується траншея. На дно траншеї накидають різні відходи і сміття (органічні рештки, картон з коробок, листя), заселяють черв’яками і трохи прикидають ґрунтом. Після часткової ферментації черв’яки будуть освоювати їжу. Якщо таку траншею закласти весною, то восени можна висаджувати кущі. Крім поживних речовин черв’яки забезпечать і здоровий санітарний клімат.

В Івано-Франкавській асоціації “Біоконверсія” технологія вермикультури була такою. На землі рядами розстилалася густа сітка від кротів. Бокові стінки 30-40 см робилися з дощок. Ложе заповнювалося субстратом. Між рядами вільно проїжджав тракторець, щоб вносити нові порції субстрату. Полив проводився з шлангу. Всі процеси були максимально механізовані.

Базуючись на власному і чужому досвіді, хочу сказати, що найбільш раціональний спосіб вермикультури — в лотках. Є таке поняття — ложе. Це майданчик розміром 1 м на 2 м (2 м2), висота до 1 м. Ложе зручне тим, що за сезон його продуктивність 1 т субстрату, який дає після переробки 600 кг біогумусу і до 100 кг живої маси черв’яків.  Оптимальна заселеність ложа — 50-100 тис особин. Це доволі умовний показник, бо сюди входять і дорослі особини, і молодняк, і кокони черв’яків.

В домашніх умовах лоток можна зробити з підручних матеріалів. Обов’язкова умова — дно повинне бути захищене від проникнення кротів, а лоток мати схил 2-3° для стікання зайвої вологи. Лоток можна розмістити під стіною господарської будівлі, в кутку саду — аби було зручно з ним працювати.

На дно свого ложа я поклав лист старого покрівельного заліза, попередньо спланувавши невеликий схил. По периметру закопав міцні стовпчики, що слугують опорою для бокових стінок. Бокові стінки вертикальні чи з невеликим відхиленням, можуть бути дерев’яні, з плоского шиферу чи навіть звичайного... Для зручності передня торцева стінка повинна легко зніматися. Весною ложе заповнюю субстратом висотою 20-30 см. Черв’яків поміщаю безпосередньо на субстрат, не загортаючи. Потрібно спостерігати — ховаючись від згубного світла, черв’яки почнуть зариватися в субстрат, і за кілька хвилин їх уже не буде. Якщо ж черв’яки не хочуть ховатися в субстрат — значить, він непридатний. Це може бути засоленість, неповна ферментація, наявність вільного аміаку або висока кислотність. Після заселення ложе зволожують і далі це роблять періодично, не даючи субстрату пересихати. Нову порцію корму не слід давати 25-30 днів. За необхідності субстрат рихлять, зверху мульчують шаром свіжого бур’яну, тирси чи солом’яної січки. Десь через місяць черв’яки повністю засвоюють корм і згори їм додають нову порцію 15-20 см. Надалі слідкують і через кожні 2 тижні повторюють підкормки. Поливати краще з садової лійки або зі шлангу з розпилювачем 1-2 рази на тиждень. Якщо надіятись лише на атмосферні опади, то популяція черв’яків розвиватиметься нерівномірно. Черв’яки не загинуть, але продуктивність буде нижчою, вони чекатимуть кращих умов.

Перед похолоданням можна провести “збір урожаю”. Щоб відділити черв’яків від субстрату, їх кілька днів тримають на голодному пайку. Потім зверху накладають шар корму 5-7 см і через добу-дві основна маса популяції буде в ньому. Поряд із ложем розстилають шар свіжого субстрату і туди перекладають зібрану популяцію з ложа. Зверху вкривають новим субстратом 60-70 см. Соломою накривати не варто, щоб не заводилися гризуни. У цьому бурту черв’яки і перезимують. А в самому лотку залишився продукт їхньої роботи — так званий сирий біогумус. Його можна відсортувати, просіявши через сітку від ліжка. Ложе можна звільнити і навесні, а щоб черв’яки в ньому перезимували — накрити його шаром свіжого субстрату.

 Субстрат (їжа)

Для корму черв’якам використовують різні органічні рештки, які попередньо пройшли ферментацію, тобто “перегоріли” в результаті самозігрівання. При ферментації виділяється аміак, дуже отруйний для живих організмів газ. Ідеальним кормом можна вважати кролячий гній, який допускається використовувати відразу ж, без ферментації. Подібний до нього овечий гній, кінський гній потребує часткової ферментації. Найбільш поширеним є гній великої рогатої худоби і свинячий. У пташиний послід додають до 20% соломи, а потім закладають у бурти для ферментації. Крім відходів тваринництва використовуються різноманітні рослинні рештки, які спочатку компостують: тирса, солома, бадилля, гнилі овочі та фрукти, жом після віджимання соку,  мерзла картопля. Черв’яки з жадібністю поїдають кавову гущу, використану заварку з чаю. В хід піде целюлоза: зволожена макулатура, картон. Деревна тирса не повинна містити багато смолистих порід (соснові), а також уникати використання деревини рожевого кольору, котра містить таніни (дуб, бук), бо черв’як гине від дубильних кислот.

Основні вимоги до субстрату: вологість 70-80% Це легко визначається, якщо набрати субстрат у жменю і стиснути кулак — між пальцями повинна проступити волога. Реакція субстрату повинна бути нетральною (рН 6,8 - 7,2). Субстрат повинен бути достатньо подрібненим, оскільки найбільші часточки, які може проковтнути черв’як, мають розмір до 1 мм. Небажаний субстрат багатий на білок.

Ферментація субстрату проходить у відкритих буртах (купах) 1,5-2 місяці. Значно прискорює ферментацію і поліпшує якість субстрату використання корисної мікрофлори. Нині широко рекламуються препарати типу “Байкал”. Але подібну мікрофлору можна отримати й самому. Для цього треба мати металеву діжку літрів на двісті. На 1/5 об’єму заповнюється свіжим бур’яном, сюди додають трохи прілого сіна, компосту, піввідра попелу, 0,5 кг нітрофоски, відро гнилих фруктів чи овочів, 0,5 кг цукру, 1 л збродженого варення, 30 г дрідждів, 1 л кислого молока чи сироватки, заповнюється доверху водою і нещільно закривається. Через 2 тижні суміш готова. Рецептура довільна, кожен може підбирати власні інгредієнти.

Готову суміш можна використовувати для позакореневого і кореневого підживлення овочів, попередньо розбавивши (1,5 л суспензії на відро води). Урожай підвищується на 30-200% ! Цією сумішшю можна поливати компостну купу, заселяючи її корисною мікрофлорою. Але використання буде ефективним лише при умові достатнього зволоження. До речі, це стосується і препаратів типу “Байкал”.

Не можна використовувати для субстрату гній, що пролежав більше двох років, бо в ньому вже відсутні поживні речовини. В субстрат не повинні потрапляти мінеральні добрива, пестициди, миючі засоби. Я біля свого лотка із черв’яками закладаю в бурт свіжий гній, плануючи через місяць-другий давати його на підкормку. Але черв’яки часто самостійно заселяють цей бурт, особливо при похолоданні, а гній ще не “догорів” і теплий.

Спостерігаючи за своїми черв’яками протягом майже 20 років, я дійшов до висновку, що це вже не ніжні каліфорнійці, а адаптована до наших кліматичних умов загартована популяція.

 Зимова вермикультура

При наявності теплих приміщень черв’яки можна культивувати цілорічно — у підвалах, тваринницьких фермах чи інших будівлях. Але можна займатись вермикультурою на відкритому повітрі. Звичайно, продуктивність не така, як в теплу пору року, але процес буде йти. При відкритому утриманні великою турботою є надійна зимівля. Розмір зимової ложі відрізняється від літньої тільки за своєю висотою оскільки внизу накладається шар свіжого гною товщиною 25-30 см, при дозріванні якого утворюється кількість тепла, достатнього для зимування черв’яків у шарі субстрату товщиною 25 см, що знаходиться вище. При утриманні вермикультури взимку на відкритому повітрі ложе зволожувати не слід. Для підтримання температури його вкривають соломою, шаром гною і плівкою.

Ложе висотою 50-60 см вкривають шаром 8-10 см подрібненої соломи або листям і сіном. Не можна вкривати хвоєю чи  листям дубу і буку.

Ложе висотою 40-50 см накривають шаром 20-30 см свіжого гною з соломою. У зв’язку з тим, що свіжий гній починає перероблятися (ферментація, розігрів), він дає стільки тепла, яке потрібно спрямувати в ложе, для чого його накривають тонким шаром соломи.

Над ложем висотою 50 см встановлюють плівковий тунель на висоті поясу. Ложе вкривають соломою, між шаром соломи і плівкою відстань 10-15 см (повітряна подушка). Темну плівку використовувати не можна. Біла плівка дає температуру вище на 4-5°С, в той же час прозора плівка дає можливість використовувати сонячну енергію в ясні дні і накопичувати більше тепла.

Ложе висотою 60-65 см безпосередньо накривають плівкою, фіксуючи краї, щоб вітер її не зніс. Потрібно бути уважним, бо при підвищенні температури ззовні понад +5°С в ложі становиться парко і температура може досягати 40-50°С.

Верхній шар ложа може утворювати мерзлу кірку товщиною 5 см, але це не заважає, бо вона є теплоізолятором.  Не слід забувати, що черв’яки при переробці гумусу для свого існування виробляють тепло. Цей процес залежить також від кількості особин. При внесенні корму в цей час необхідно вносити в ложе шар товщиною 10-15 см кожні 10-15 днів. Черв’яки будуть поїдати лише 5-сантиметровий шар, розміщений внизу, так як верхній шар з поверхні має низьку температуру. Коли через 10-15 днів буде внесений новий шар, черв’яки з’їдають залишок попереднього.

Найдоцільнішою органічною речовиною для харчування і приготування зимового ложа є гній з високим вмістом соломи, якому відповідає широковживаний з цією метою кінський гній. Можна застосовувати гній інших тварин, якщо його подрібнити і змішати з соломою в кількості не менше 20% об’єму.

Використання біогумусу

Продукт життєдіяльності черв’яків біогумус — це темно-бура, грудкоподібна розсипчаста маса. Його бажано просіяти, відсортувати і для зберігання затарити у мішки. При зберіганні добриво може висохнути, але не втрачає своїх властивостей. Для вигонки розсади можна готувати субстрат — дві частини садової землі і одну частину біогумусу. При висаджуванні розсади в ґрунт треба в кожну ямку вносити по жмені біогумусу. Під картоплю в кожну лунку по 0,5-1л. Полуниця зацвітає на 7-10 днів раніше, урожайніша і солодша, якщо навесні грядку замульчувати висотою 1-2 см. Землю під плодовими і ягідними культурами краще не копати, а теж замульчувати на 2-3 см. Грядка часнику, замульчована 3-4 см, не потебує прополки влітку, сам ґрунт залишається розпушеним, а голівки часнику крупніші. Використання під квіти робить їх крупними, яскравими, ароматними.

Із біогумусу готують водну витяжку (у магазинах вона називається “Гумісол”). Одну склянку сухого біогумусу засипають у відро з водою кімнатної температури, добре перемішують і відстоюють добу. Вода набуває кольору чаю. Це — слабкий розчин гуматів потрібної концентрації. Осад на дні — чудова речовина для підживлення кімнатних квітів. В розчині гуматів замочується насіння овочів, робиться це на ніч, витримуючи 12 годин. Для поливу рослин одержаний розчин розбавляють удвічі. Можна поливати розсаду, городні культури, плодові і ягідні. Вихід продукції збільшується до 30%, скорочується строк дозрівання. Цей же розчин ефективний при обприскуванні плодових дерев. Це роблять після цвітіння, на початку опадання зав’язі, в період закладання нових бруньок, росту плодів (початок серпня). Якщо дерева обприскувати у фазі закладанні квіткових бруньок в комбінації з мульчуванням ґрунту біогумусом під кроною, плодоношення дерев стає щорічним. Такий метод використання сприятливий і на ягідниках, агрусі, смородині, малині і виноградній лозі.

Гумусне добриво дає відмінні результати в декоративному квітникарстві. Воно сприяє більш ранній вигонці розсади, кращої її приживаємості, рясному пишному цвітінню квіткових культур, збільшенню діаметру квітів. Воно стимулює коренеутворення, ріст корінчиків і надземної частини черенкованих рослин.

Триразове  обприскування квіткових культур розчином гуматів з інтервалом 7-8 днів викликає прискорення росту і цвітіння їх на 7-10 днів, підсилює інтенсивність забарвлення листків і значно підвищує декоративність рослин.

Варто згадати про використання вермикультури у тваринництві. Наукові дані свідчать, що використання в повсякденному раціоні поросят 20-30 штук черв’яків забезпечує більш швидкий їх розвиток. 1% черв’яків у основному раціоні птиці збільшує вихід яєць на 25% і вагу на 22%. Використання 0,5 кг черв’яків для дійної корови збільшує вихід молока на 22%. Приріст риби складає 33%. При вирощуванні молодняку бройлерів і каченят зменшується падіж і підвищується інтенсивність росту.

 Більшість читачів непокоїть питання: “Де взяти черв’яка?” Деякі автори пропонують використовувати місцеві популяції. Тут є певний сенс, можна знайти продуктивні штами, але навіщо винаходити велосипед, якщо вже є готовий гібрид. Краще займатися каліфорнійцем. Я можу порекомендувати такі адреси, але вони частково застарілі, а деякі неповні.

 - Івано-Франківськ, вул. Гаркуші, 2, асоціація “Біоконверсія”, Мельник І.А.

- Київ, Чабани, Український НДІ землеробства, Карпець І.П.

- Київ, Голосієво, Національний університет біоресурсів, кафедра агрохімії.

- *Івано-Франківська область, Богородчанський район, товариство “Відродження”, Колісник Наталія.

- *Хмельницька область, корпорація “Сварог-2006”.

- *Агрофірма “Щедрий урожай”, Львівська область.

- *ПП “Луценко”, Житомирська область.

* точнішу адресу може надати кореспондент газети “Сільські вісті” Володимир Карпій. (Київ-47, проспект Перемоги 50, 03047)

- Россия, г. Владимир, проспект Строителей 19, кв 94, Игонин Анатолий Михайлович (тел (09222)74309)

- Сумська область, Лебединський район, село Малий Вистороп, Плутенко Г.В. (тел. 0950045730, 0674375489).

  Викладач грунтознавства                    

Маловисторопського коледжу СНАУ

Плутенко Г.В.

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голосов)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить